Повертаючись у совок, або з яким ентузіазмом українці покривають та культивують корупцію

Від кого залежать зміни в країні, або що чекає на нас, якщо ми і далі просто спостерігатимемо за тим, як система корупціонерів та крадіїв тягне Україну у минуле. Це проект "ЦРУ. За кадром" та його ведуча – Тетяна Мартинюк.
Ми йдемо до Європи і хочемо бути її складовою, не за географічною ознакою, а за мисленням, світоглядом та менталітетом. Це складна історія, бо ми самі відштовхуємо Європу від себе. На цю думку наштовхнув мене пост у соцмережі про електричку Одеса – Білгород-Дністровський. Дописувачка звернула увагу, що дівчина-кондуктор збирала з пасажирів гроші готівкою, не видаючи квитків. А прохання жінки видати документ про оплату проїзду сприйняла, наче хамство.
Бо нібито без квитка розрахувала її на 2 гривні дешевше. Але ж з таких епізодів і стає зрозуміло, чому в нас залізниця в такому жахливому стані – і чому квітне корупція: бо ми самі її продукуємо. Більшості геть байдуже, що буде далі – вони зекономили і їхня хата скраю. Цей дрібний, але дуже показовий епізод із нашого життя. Він демонструє покірність суспільства, ладного спокійно спостерігати за відвертим зухвальством і не те, щоб не чинити опору, навпаки – підтримувати такий стан речей.
Історія з залізницею особисто у мене в голові переплелася з іншою історією, яку активно висвітлювали в ЗМІ мої колеги близько року тому. За сюжетом вони геть різні, але їх об’єднують злочинна жага наживи конкретних людей, абсолютна беззахисність людей чесних і спроможних змінити країну, а також інертних – тих хто спостерігає за свавіллям, але не бажає втручатися, бо банально не хоче проблем. Це історія про американського інвестора Микиту Громико.
Він вклав мільйони доларів у сміттєсортувальний завод, який збудував у Бориспольському районі на Київщині. Справа виявилася прибутковою плюс могла б добряче покращити екологічну ситуацію. Так ні, – от вам, пане бізнесмене, кримінальні справи, рейдерські нальоти з айдарівцями, виклики до прокуратури, повне блокування роботи підприємства аж до повної зупинки. А знаєте в чому корінь проблеми? Сам пан Громико відверто про це заявив: мовляв, не поділився прибутком із місцевим сільським головою – очільником села Щасливе. Той ніби вимагав аж 40% підприємства у власність – тоді б усі проблеми американського інвестора скінчилися.
Громико воював кілька років – у судах, залучав ЗМІ, виступав на ток-шоу, звертався до Президента… Скільки він не бив у набат, ніхто з влади не забажав йому допомогти. Чому на таке відверте протистояння, від якого тхне корупцією, ніхто з влади не звернув увагу? Що маємо на сьогодні? Він поїхав з України ні з чим. Його бізнес-дітище загрузло у кримінальних справах. Чоловік геть втратив віру у перспективи розвитку бізнесу України. Зараз він у США і настільки зневірився, що не хоче на цю тему навіть спілкуватись з журналістами.
То куди ми прямуємо? І ніби естафетну паличку в Микити Громико перехопив Мішель Терещенко. Нинішній глухівський міський голова, що теж намагається відродити льонарство та навіть почав вирощування конопель без вмісту канабісу. На тлі цього бізнес-проекту відновилась робота інституту луб’яних культур, відроджується льонарство в регіоні, з’являються нові робочі місця. Але ж, як відомо, "хорошими делами прославиться нельзя". Новоявлені перспективи провінційного Глухова не цікавлять тих, кому потрібна влада.
Сам Мішель заявив, що причина усіх його бід – колишній мер Глухова та його оточення. Втрачені на виборах позиції "папєрєднікі" намагаються відіграти в будь-який спосіб. І от що спільного у цих трьох історіях? А те – що є люди, які намагаються змінити дійсність, виборюють право українського народу на краще життя, намагаються змінити байдуже ставлення більшості до власного майбутнього та майбутнього країни. Їм потрібна підтримка. Не будьте байдужими. Країна в нас одна – нам із вами в ній далі жити.

+Відео

Источник: 24 Канал - Все новости