Що спільного в українських політиків з Ескобаром – найжорстокішим злочинцем Колумбії




Якщо не звертати уваги на антураж Латинської Америки, а криваві розбірки бензопилою замінити політичною "чорнухою" на телеканалах, а "портативні цеглини" – мобільними айфонами, то аналогії двох епох – нашої та Колумбії кінця 80-х років – вражають уяву.

По один бік великого столу сиділи представники президента країни і міністри, а по інший – високооплачувані адвокати на чолі з найвідомішим злочинцем країни. Нахабно і впевнено посміхаючись він дивився в очі владі і питався: "Подивіться на себе і подивіться на нас, і скажіть, у кого в цій країні більше грошей? У нас! Тому, побачите, демократія прийде до нас за грошами".

Це епізод не з нашого життя, це фрагмент фільму "Ексобар". Раджу вам – сходіть. Це не реклама, фільм насправді такий собі. Але все змінюється, якщо повернутися додому і включити недавній сюжет журналістів-розслідувачів про те, як керівництво Генеральної прокуратури таємно домовляється про співпрацю з колишнім міністром енергетики і соратником Віктора Януковича – Едуардом Ставіцьким.

Ми знаємо Пабло Ескобара як відомого колумбійського наркобарона. Тим часом, один з найжорстокіших злочинців двадцятого століття був ще й політичним діячем – обирався сенатором Конгресу Колумбії і навіть мріяв стати президентом країни. У спрощеній кінематографічній версії, Ескобар пішов в політику, щоб скасувати угоду з США про екстрадицію, згідно з яким, Колумбія зобов'язувалася видавати американцям будь-якого наркоторговця, який експортує наркотики на територію Сполучених штатів.

Судити своїх громадян на своїй території Колумбія відмовлялася. Тому що, "в нашій країні, як пояснював прокурор, з суддями або домовляються або вбивають. Нехай наших злочинців судять там, де це можливо".

Колумбійський наркобарон Пабло Ескобар
Колумбійський наркобарон Пабло Ескобар

Ескобару такий поворот подій, очевидно, не сподобався. Після марних спроб закликати політиків скасувати договір, він вирішує піти в політику сам – балотується в колумбійський парламент, одночасно фінансуючи інших кандидатів. "Навіщо вкладати гроші в одного кандидата, якщо можна в обох – тоді хто б не виграв, виграємо ми", – пояснює наркодилер своїм партнерам.

Врешті-решт, Ескобар був обраний. На той момент він вже був легендою, а ділове та політичне життя Колумбії наскрізь було просякнуто нелегальними доходами від продажу наркотиків.

Втім, показовим було як лицемірна система відреагувала на безпосереднє сусідство з великим злочинцем. "У перший же день, коли Ескобар прийшов у парламент, його виставили. Знаєте чому? Ви думаєте бо він перевозив по 40 тонн кокаїну в Америку? Ні. Тому що вхід до сенату був дозволений тільки в краватці. І він одягнув краватку".

Коли в парламенті Ескобару ввічливо натякають, що взагалі-то він злочинець, він погрожує оприлюднити відомості про походження коштів на виборчу кампанію усіх колумбійських депутатів. В залі – перелякані обличчя, легкий переполох і обпалені страхом перед компроматом обличчя. "Тому що знаєте, як називалися гроші, які кандидати отримували від нас? – пояснює режисер – Вони називали їх "гарячими грошима", адже вони пекли".

Пабло Ескобар оголосив війну уряду Колумбії, вимагаючи скасувати угоду про екстрадицію – організував вбивство міністра юстиції, платив винагороду за страту поліцейських, дарував суддям труни і розстрілював редакторів колумбійських газет.

І знаєте, чим виправдовував свої дії Ескобар? Не повірите – суверенітетом і патріотизмом. "Скасування договору про екстрадицію – це гарантії суверенітету, патріотизму і незалежності Колумбії, – казав наркодилер. – Наші злочинці – це справа самих, колумбійців. Судити їх повинні тут. Навіщо нам північноамериканці?!"

Продовжуючи тероризувати країну, Ескобар регулярно – сам або через своїх адвокатів – вступає у відкриті переговори з владою, починаючи від прокурорів і закінчуючи президентом. Зрештою справа доходить до абсурду, бо в обмін на скасування угоди про екстрадицію, Ескобар визнає свою провину в кількох незначних злочинах, добровільно здається владі, і його відправляють до в'язниці, яку він сам собі побудував.

Сходіть на "Ексбоара" і ви краще зрозумієте нашу реальність. Корумпована еліта нашої країни – це колективний Пабло Ескобар, який прикриваючись суверенітетом і патріотизмом робить все можливе, щоб "Техас грабували лише техасці". Наприклад, щоб Антикорупційний суд складався лише з тих, хто вже куплений.

Колишній президент України Віктор Янукович
Колишній президент України Віктор Янукович

Пригнічує те, що оголошуючи війну власній країні, нинішні союз українських політиків і олігархів, як і наркодилер Ескобар, спираються на зубожіле населення. Різниця тільки в тому, що Ескобар роздавав людям їжу і зброю, а наші хлопці будують дитячі майданчики та "годують" виборців пафосними виступами, граючи на патріотичних почуттях десятків тисяч сімей, які втратили рідних і близьких на війні.

"Секрет" цієї дивовижної живучості точно і зрозуміло сформулювала коханка Ескобара, яку відіграє вже постаріла Пенелопа Крус: "Я вирішила, що з цієї хвилини не має значення, як він заробляє гроші, важливо на що він їх витрачає".

Всеядність і є наша найбільша біда. Чверть століття чесний бізнес, журналісти, активісти, вчителі та лікарі намагаються триматись осторонь політики. Вони, звичайно, всім подобалися – ці чесні хлопці з палаючими очима, але голосували чомусь за дядька на "Мерседесі", у якого вийшло бути спритнішими, вкрасти, кинути або нагнути.

Непристосованість одних і цинічність інших призвела до того, що ціле покоління виросло у впевненості, що по іншому і не буває і виграють тільки ті, кому одного разу вже вдалося. Але це Стокгольмський синдром, всього лише ілюзія, породжена невизначеністю й відсутністю іншого досвіду. Насправді, у нас все може вийти.



+Відео

Источник: 24 Канал - Все новости