В очікуванні поцілунку навиліт: Чого чекати від зустрічі Трампа та Путіна




Автор Без Табу пояснює, навіщо Трампу зустрічатися з Путіним у Відні, чому ця зустріч невідворотна, а також - про що буде говорити президент США з президентом держави-агресора.

Півтора роки президентства Трампа здатні наштовхнути лише на одну думку: не треба намагатися передбачити подальші дії колишнього медіамагната навіть на найближчі півтора місяці. Сьогодні він може активно виступати за примирення з Москвою, завтра під тиском однопартійців вимагатиме покарати членів кооперативу «Озеро» за втручання у вибори (які сам, до речі, і виграв), а післязавтра знову стверджуватиме, що в поведінці Путіна нема нічого поганого. Подібна нешаблонність завжди вилазить комусь боком і дарує несподівані розв’язки простих, здавалося б, історій.

Ще під час саміту «великої сімки» у Канаді ніщо не віщувало продовження американсько-російського діалогу на найвищому рівні. Президент США, звісно, наголошував на необхідності бодай тимчасово повернутися до формату «вісімки», але робив він це швидше через бажання покепкувати з присутніх, бо спостереження за розгніваним Джастіном Трюдо доставляло йому чимало задоволення. А першим пунктом на порядку денному були перемовини з Кім Чен Ином, що завершилися підписанням важливої, нехай і здебільшого декларативної угоди.

Наприкінці червня події почали розвиватися стрімко. Спершу стало відомо про запланований на найближчу середу візит до Росії радника Трампа з питань нацбезпеки Джона Болтона. Згодом новоспечений держсекретар Майк Помпео обмовився про те, що ймовірність зустрічі його патрона з президентом Росії існує. Того ж дня світові інформаційні агентства повідомили про незвичну активність американських та російських спецслужб у Відні, де нібито і планується бесіда на найвищому рівні за зачиненими дверима.

Тут варто зауважити, що графік американського президента у найближчі три тижні буде достатньо перевантаженим. Зокрема, на 11-12 липня у Брюсселі пройде саміт НАТО, і присутність Трампа там є життєво необхідною. Це не посиденьки за сніданком у Квебеку, питання тут ставитимуться серйозними. А обговорення корейської теми неможливо без участі ініціатора денуклеаризації КНДР. Цікаво, що Кремль досі не висловив своєї позиції з приводу угоди між Вашингтоном та Пхеньяном – схоже, кишенькові стратеги Путіна очікують реакції Альянсу на нібито мирний план врегулювання більш ніж півстолітнього конфлікту двох Корей.

Пізніше перша особа Америки має завітати з офіційним візитом до Великої Британії. Серед усіх членів G7 саме британці найбільш спокійно реагували на канадські вибрики Трампа, бо розуміли, що сенсу каламутити воду у відповідь нема. Невідомо, що конкретно спробує донести до відома почесного гостя Тереза Мей, але в загальних рисах це точно стосуватиметься антиросійських санкцій та трагікомічної на перший погляд митної війни. Саме через відсутність конкретики навіть Помпео як людина, що несе відповідальність за міжнародну політику США, поки не може точно сказати, коли відбудеться зустріч із Путіним – до лондонського вояжу чи після нього. Хоча 15 липня вже фігурує у ЗМІ як орієнтовна дата віденського рандеву.

В тому, що рандеву відбудеться, сумнівів нема жодних. Адже на місці події вже активно працюють не лише спецслужби, але й представники дипломатичних корпусів обох держав. Столиця Австрії взагалі видається дуже символічним вибором локації – саме тут 39 років стався той самий дружній «поцілунок навиліт» Брежнєва та Картера. Цього разу цілуватися навряд чи хтось буде, і навіть рукостискання будуть вельми холодними. З якою симпатією б не ставився американський президент до РФ, але через тиск американського політикуму він змушений буде розігрувати партію білими фігурами з позиції сили.

Путін гарантовано почує на свою адресу ультиматум щодо долі двох черг Північного потоку. Зрозуміло, що тиснути на жалощі у випадку з правителем держави-агресора сенсу нема – там замість серця давно присутній механізм виробництва заводу «Ракета». Але очевидну інформацію щодо конфлікту інтересів до нього донести треба. А водночас і з’ясувати позицію щодо роззброєння КНДР. Комусь це питання може видатися «точкою неповернення»: або Москва приймає правила гри Вашингтону і отримує бодай якусь надію на пом’якшення, або не приймає і остаточно переходить до розряду вигнанців-дикунів, яким правила не писані. Висновки Болтона теж відіграватимуть важливу роль.

Дехто, звісно, вважає, що зустріч зі стратегічним супротивником на його території – це прорахунок і приниження. Але Відень – територія нейтральна, в Америці Путін давно є небажаним гостем (як і його оточення), а стосунки з’ясувати треба. Навряд чи липнева зустріч матиме суттєвий вплив на подальшу політику обох держав: колись Горбачов та Рейган теж мали звичку щонайменше раз на рік зустрічатися в якихось екзотичних місцях, але в історію ці заходи увійшли винятково як протокольні, оскільки сумна доля СРСР вирішилася ще наприкінці «п’ятирічки урочистих похоронів».

Проте до середини липня ще чимало часу, і трапитися може що завгодно. Або НАТО натисне на Трампа, або європейські партнери натиснуть на Путіна, або сам диктатор-агресор в кращих традиціях Хрущова пообіцяє показати Заходу «Кузькину матір»… Від несподіванок діалог найбільш непередбачуваних політичних діячів сучасності застрахувати неможливо.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець


Источник: 24 Канал - Все новости