Фантомні болі: чому Україна вестиме війну до останнього




Сьогодні нашій Незалежній державі виповнилося 27. Здавалося б, це так мало, але ж вже четвертий рік ми відзначаємо 24 серпня єдиною нацією, хоч і поділеною на зрадофілів та порохоботів.

Як кажуть у інтернетах, ніщо не єднає українців краще за мертвого росіянина.

То ж, насправді, як би ми не сварилися між собою, коли стається щось важливе, всі відчувають одне й те саме.

На відміну від росіян, які дивитимуться на лихо та сподіватимуться, що їх воно омине, українці воліють діяти.

Згадайте тільки, що було під час вибухів на Вінничині. Волонтери одразу ж організувалися та почали вивозити людей з зони ураження. І це була не проста евакуація, везли у домівки тих, хто одразу надав койкомісця, забезпечували всім необхідним. Так було під час Майдану та на початку війни, коли тисячі тих, хто не зрадив Україну, не мали, де жити.

Ми допомагали не тільки фронту, але й нашим співвітчизникам, які опинилися в халепі. І це для нас природньо, бо ми – українці.

Коли підступний ворог захопив Крим, ми відчули страшний біль. Від того, що в кожного забрали частинку душі, землю, яка була нашою. Нас залишили без можливості поїхати до півострова, і це розлютило по-справжньому. Можливо, той Крим як курорт багатьом взагалі не потрібен був, але ж він був нашим, туди можна було потрапити у будь-який час, а тепер поїхати туди означає допомогти окупантам утримувати наші ж землі.

Саме це не дає опускати руки, бо поки вони панують на нашій землі, не буде спокою жодному справжньому українцю.

Те ж саме стосується й Донбасу. Зізнаюсь, коли російські терористи вторглися у моє рідне місто, зрозумів, що жити спокійно не зможу до тих пір, доки нога останнього окупанта не покине Україну. Як би пафосно це не звучало, але ж розрив кожного російського снаряда дає нам силу та злість.

Ми стали справжньою нацією із чіткою ідеєю та вимогами, щоб всі "не наші" відчепилися. І це не здатен змінити жоден політик, хоч російський, хоч український, хоч будь-який інший.

У нас є потужна армія, силі якої можуть позаздрити всі країни світу. Ми озброюємося та йдемо уперед величезними кроками, бо по-іншому не можемо – нам потрібно знищити ворога.

До останнього, щоб ніколи знову. І ця війна скінчиться ще не скоро. Навіть після фізичного зникнення угрупувань першого та другого армійських корпусів ЗС РФ ми боротимемось із проявами сепаратизму та тероризму, працюватимемо над українізацією населення, щоб, нарешті, всі ідентифікували себе як українці, поважали Батьківщину та шанували наші традиції.

Або ж тікали за парєбрік, де їм і місце.


Источник: 24 Канал - Все новости