Політична осінь в Україні настала раніше за календарну




Попри намагання Президента позиціонувати себе центром об'єднання нації у питаннях оборони, протидії агресору, релігії, євроінтеграційних та північно-атлантичних прагненнях, сформувати образ єдиного кандидата "державотворця", останні декілька тижнів продемонстрували хиткість його позицій, як у цих ідеалістичних, так і в інших, приземленіших, буттєвих питаннях.

Варто віддати належне агітаторам, які починаючи з середини серпня інтенсивно працюють вже не стільки вихваляючи "каяття" керманича, скільки все частіше акцентують увагу проти його конкурентів, використовуючи тези про те, що всі, хто обіцяють покращення соціального забезпечення – популісти, а будь-який кандидат, який вийде у другий тур з Петром Олексійовичем, – проросійський, записуючи вірогідно, до них і Гриценка, і Тимошенко, і Садового.

Втім, це питання технологічні, та вони мають право на життя, кожен агітує як може, однак, не лише на ідеалістичні речі повинна покладатись команда гаранта, розуміючи, що виборець більш приземлений, а тому, окрім "ура-жестів" потрібні прагматичні, старі, добре перевірені засоби.

Серед них, силовики та економічні досягнення, хоча формально глава держави не відповідає за стан економіки, але спробуй поясни це. Тому, надбавки до зарплат прикордонникам, військовослужбовцям, бюджетникам, пенсіонерам, погашення заборгованості шахтарям і так далі повинні відбуватись щонайменше зі згадуванням, що це "за ініціативою Президента, було віднайдено можливість і так далі".

Ось у цих питаннях ментальних союзників у гаранта не так багато.

Ніхто не сперечатиметься, що у виборчий період силовий блок відіграє вагому роль. Якщо з ГПУ, СБУ та, до певної міри, можна говорити і про НАБУ, тили АП прикриті, то з МВС, а головне з новим органом, який з вересня покликаний був перейняти на себе функцію розслідування проваджень щодо топ-чиновників, працівників правоохоронних органів, того ж таки президента, тощо (мова про ДБР), ситуація виявилась не такою простою.

Складається враження, що принциповістю пана Труби, є скоріше заграванням до симпатиків, ніж дійсно проявом особистих якостей.

Не беручись судити тих кандидатів, яких відібрала комісія, не беручись судити те, що було знищено результати досліджень на поліграфі, це все зайве в аналізі ситуації, адже виголошені вони для споживача медійного продукту, задля формування в його голові думки, що дії керівника ДБР є законними, що насправді не так.

Пан Труба, у інтерв’ю одного з телеканалів зазначав, що, раз він відповідає за діяльність органу, то повинен брати участь у формуванні комісії з відбору кандидатів на посади керівників теруправлінь та структурних підрозділів центрального апарату (звісно за участі громадськості, як же ж інакше), тим самим, мати вплив на ці призначення.

Дивним чином це його аналітичне судження збіглося з періодом запуску роботи ДБР та моментом завершення відбору на керівні посади.

Тут потрібно розділити "мухи і котлети" у словах Труби. Якщо кандидати, відібрані комісією та їх особисті якості це явище динамічне (змінне), то сама процедура заняття з посад керівників теруправлінь та структурних підрозділів, – статична.

Що мається на увазі? Те, що керівник ДБР не бере участі в діяльності комісії з відбору на зазначені посади, так само як і те, що не делегує туди своїх представників, визначено Законом про ДБР, більше того, на момент прийняття документу, всі говорили про те, що це неймовірно ефективний запобіжник, для недопущення зловживань, які були притаманні правоохоронним органам часів "втікача".

На додачу до цього, пан Труба, при висуненні на посаду керівника ДБР, якось не сильно принципово висловлювався щодо процедури, а тут раптом коли до старту декілька днів, коли відбір завершений, його осінило. З чим це пов'язано?

Вірогідно, верстка структури була визначена на момент погодження його кандидатури, як політична домовленість, зараз же ж, в односторонньому порядку, умови вирішили змінити, адже не просто так ЗМІ пишуть про чималу кількість креатур лояльних до міністра внутрішніх справ серед обраних комісією кандидатів. У цьому аспекті варто згадати як про підслідність ДБР, так і про процесуальну самостійність слідчих, а також про те, що ці люди після виборів матимуть можливість здійснювати досудове розслідування відносно тих, хто вірогідно покине свої кабінети у 2020 році. За таких умов, допустити до керівних посад "чужих" було б стратегічною помилкою.

Пан Труба, бувши юристом, замовчує той факт, що закон не надає йому права відмовитись від підпису наказів про призначення осіб відібраних комісією. Усім відомо, що стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цій частині до повноважень, про які йде мова, чітке визначення міститься в статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", у якому зазначено, що: Директори територіальних органів, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою – одинадцятою статті 11 цього Закону.

Так ось, формально, якщо б у діях пана Труби не було політичної мотивації, навіть за умови, що результати перевірки на поліграфі йому б надали і вони б йому не сподобались (хоча він не фахівець щоб самостійно їх тлумачити), – він не мав би права відмовитись підписувати накази на осіб зазначених у поданні, адже Конституція України та Закон таких повноважень йому не надають.

Та чи публіці цікаві ці деталі? Звісно ні. Мотивація про фігурування (статусу "фігурант" у Кримінальному процесуальному кодексі немає, може мова про свідка, чи понятого, а може про підозрюваного) у справах про державну зраду, про те, що люблять українці, тобто про статки та недоброчесність, значно цікавіші.

Як наслідок, у сухому залишку, переможці конкурсу позиватимуться щодо протиправної бездіяльність керівника ДБР та отримають рішення на власну користь, яке буде законним, оскільки відмова Труби та повернення документів не передбачені наданими йому законом можливостями. Щодо самого органу, він не працюватиме, як в силу відсутності оперативних працівників, навіть конкурс не оголошено (ВРУ не проголосувала необхідних змін до Закону), так і в силу того, що станом на серпень приміщення, у якому повинне розміщуватись ДБР перебувало під арештом, у ньому не було проведено ремонтних робіт, воно просто не готове. Кому це на користь? Очевидно тим органам, які знаходяться у полі важелів та можливостей впливу АП. ГПУ має можливість вимагати провадження з підслідності МВС визначати її, припустимо, за СБУ, що вже неодноразово робила. Проблема лише у тому, що нових проваджень реєструвати не можуть. Але це краще, ніж дати можливість на місцях організовувати роботу людям з пулу "союзників у яких немає впевненості".

Шкода, що доля ДБР, починається з суцільного правового колапсу, якщо Труба разом з когортою "безхатченок єврооптимістів", які вітали його дії розраховує на бали в репутаційному сенсі, то мислить не стратегічно, а плоско та лінійно, тим самим, наступаючи на граблі НАЗК, НАБУ та САП. Залишилось похоронити ще Антикорупційний суд і можна буде дійсно говорити виборцям, що інфраструктура для протидії корупції створена їй залишилось лише "рости".

Інший аспект про який згадувалось вище, як про необхідний для того, щоб мати шанси на переобрання, стосується економічного блоку, уряду та взаємодії з Гройсманом.

У цьому аспекті невизначеностей більше, ніж здається на перший погляд, при чому, залучені до нього знову ж таки правоохоронці.

ГПУ та СБУ (як наслідок і АП) явно не надто вдоволені спільним антиконтрабандними ініціативами, організованим очільником Уряду та керівництвом МВС. Не забарився з публічним нівелюванням ефекту від таких заходів Генпрокурор, наголосивши, що місяць з моменту початку цієї рекламної акції не приніс визначального приросту показників виконання плану надходжень до держбюджету від митниці.

При цьому, озвучив ряд фактів та тез, якими фактично вимагав відставки в.о. голови ДФС пана Продана, близького соратника Гройсмана. Чутки у ЗМІ про підготовку ГПУ підозри самому очільнику ДФС та обшуки лише підтверджують обґрунтованість припущень про протистояння силовиків на цій темі, звісно, — мова ж про фінансові потоки.

У свою чергу Гройсман, рефлексуючи на темі контрабанди, 22 серпня заявив, що зовсім скоро озвучить прізвища тих, хто паразитує на контрабанді українського лісу. Якщо пригадати, Президент наклав вето на законопроект №5495 "…щодо збереження українських лісів і запобігання неналежному переміщенню необроблених лісоматеріалів", прийняття якого, у свою чергу, вітав очільник Уряду.

Не відпускаючи тему, а з нею і не даючи можливості собі зазнати репутаційних втрат, Прем’єр збирає представників МінАПК, Нацполіції, ДФС, Держаудитслужби, "Укрзалізниці" "для спільних скоординованих дій". Після чого, ДФС приймає рішення про проведення перевірки діяльності підприємств Державного лісового агентства України, що за даними ЗМІ припиняє фактичну діяльність установи на декілька тижнів, а "Укрзалізниця" приймає розпорядження яким забороняє експортні перевезення вантажів з кодом "4401" ("паливна деревина").

Вкрай цікава схема з огляду на анонс, зроблений цього тижня про досягнення домовленостей між Україною та ЄС щодо умови отримання макрофінансового кредиту, розміром 1 мільярд євро. Тобто, мораторію формально нема, на проект Закону накладено вето, але товар нікуди не поїде, хочете у руках несіть. Як то кажуть, реформа корпоративного управління в УЗ в усіх її проявах, коли акціонер відмежований від втручання в господарську діяльність монополіста. Підприємства заготівельники зазнають збитків, зобов’язання міжнародні не порушуються, але під благим наміром боротьби з контрабандою. Креативно, так само, як і Труба, просто повернув документи. Втім, якщо вірити галузевим ЗМІ, внаслідок таких дій ціни на внутрішньому ринку деревини знижуються, що дозволяє конкретній групі підприємств олігархічного забарвлення збільшити маржинальність власного бізнесу.

Дві короткі теми дають можливість оцінити степінь довіри, яка існує у коаліціянтів, степінь спільної зацікавленості у розвитку України, а головне, чітко дозволяє розмежувати у голові, що ідеалістичні гасла з блакитних екранів, це для виборця, а сфери впливу та фінансові потоки це для себе, і поступатись цими позиціями вони не налаштовані навіть заради особистого самозбереження чи навіть необхідного спільного результату.


Источник: 24 Канал - Все новости