Чи примусять «Північні потоки» забути Україну про російський газ?




Будівництво газопроводу "Північний потік-2", яким російський газ постачатиметься до Європи в обхід України, є фактом.

Попри те, що не вщухають дискусії противників та ідеологів цього масштабного проекту, на Балтійському узбережжі Німеччини біля містечка Лубмін працюють судна-трубопрокладачі. На дні моря монтують труби, якими газ, видобутий на півострові Ямал, транспортуватимуть з Росії. За планами розробників проекту, усі будівельні роботи мали б закінчитися ще 2019 року. Йдеться про 1200 кілометрів газопроводу з проектною потужністю 55 мільярдів кубометрів на рік.

Перспективи України після початку роботи цього газогону будуть однією із провідних тем Львівського Безпекового Форуму 2018, який 24-26 жовтня відбуватиметься у Львові. "Інститут Просвіти" є співорганізатором цієї події – обміну думками потужних експертів з більш ніж 10 країн світу.

Інформація про початок спорудження ще одного газогону з Росії до ФРН через Балтику, річ ясна, є важкою, насамперед для України. "Північний потік-2" йтиме фактично паралельно до газопроводу "Північний потік", який вже з 2011 року постачає до Європи російський газ. Проектна потужність "Потоку-1" також 55 млрд кубометрів газу на рік.

Небезпека "нульового транзиту" і терористичних актів

Коли на повну силу запрацюють обидва ці "газопотоки", то майбутнє української газотранспортної системи (ГТС), через яку тепер значна частина видобутого у Росії природнього газу прямує до Європи, стає дуже невизначеним. Нині Київ за транспортування російського газу щороку отримує 3 мільярди доларів США. А це, не мало не багато, а близько 8% від розміру дохідної частини держбюджету на цей рік. І це не єдиний клопіт. Питання й у тому, що в принципі далі буде з українською ГТС, яка може переправляти зі східного кордону до західного 146 мільярдів куб. м газу щорічно.

Про "небезпечну туманність перспектив" функціонування української ГТС вже відкритим текстом говорять і наші високопосадовці. Так директор з розвитку бізнесу НАК "Нафтогаз" Юрій Вітренко визнав: "В України практично немає шансів зупинити реалізацію проекту "Північний потік-2"… Коли добудують "Північний потік-2" і нитки "Турецького потоку" (це ще один газовий проект Москви з постачання газу до південної частини Європи. – Ред.), то існує висока ймовірність, що відразу транзит газу через Україну буде дорівнювати нулю".

А міністр закордонних справ України Павло Клімкін просто впевнений, що Росія після введення в експлуатацію "Північного потоку-2" обов’язково припинить транзит газу до Європи через територію нашої держави. Керівник українського МЗС вважає, що припинення транзиту російського газу може трапитися, "починаючи від якихось маніпуляцій, як "газові війни", і закінчуючи якимись терористичними актами".

"Розділяй і володарюй" за російським сценарієм

"Метою російського проекту "Північний потік" є дезінтеграція Європейського Союзу. Це своєрідна окупація Кремлем Європи зсередини через економічні важелі. Зараз більшість європейців цього не усвідомлюють, попри те, що російська влада такої своєї мети майже не приховує. Путін відкрито говорив: якщо ви хочете мати справу з російським газом, то будете мати справу з державою Росія", – переконана заступниця Голови Верховної Ради України Оксана Сироїд.

Справді, путінський Кремль, якщо й не афішував, то й особливо і не приховував, що енергетична політика Москви є і перебуватиме у центрі російської дипломатії. Цей постулат чітко зазначений в енергетичній стратегії Кремля, яку схвалив Путін ще у 2003 році. З того часу Росія впевнено крок за кроком лише втілює такі свої завдання. І, так виглядає, не зустрічає опору у своїй економічно-газовій експансії.

Українці могли б (і повинні) апелювати до країн Європи, мовляв, схаменіться, не влазьте у газову пастку, що її плете патологічно лукава Москва. Європейці нас ніби чують, але, мабуть, перспективний хосен від газової оборудки з росіянами їх цікавить принципово сильніше, аніж аргументи Києва. Інша річ, що, окрім слів (заяв, прохань etc) українська влада нічого зробити не може. Чи не хоче?

"Ситуація, в яку потрапляє Україна під час введення в експлуатацію "Північного потоку-2" – поразка нашої влади. Це злочинна бездіяльність теперішнього уряду і президента. Адже ні глава держави, ні уряд реально не протидіяли втіленню цього російського газотранспортного проекту. Це капітуляція перед Росією. За чотири роки теперішня українська влада не зробила абсолютно нічого, аби протидіяти Кремлю у цьому питанні", – впевнена Оксана Сироїд.

Таку свою серйозну заяву пані віце-спікер аргументує так: "Представники держав Центральної Європи – насамперед Польщі і Словаччини – очікували від України пропозицій стосовно управління нашою газотранспортною системою. Наші сусіди розуміють, що українська газотранспортна система – це ключик для збалансування справи постачання російського газу до Європи. За роки, які пройшли після Революції Гідності, Україна ані не запропонувала, ані не напрацювала взагалі нічого у цьому напрямку. А нашим людям розповідають про створення якихось "робочих груп для вивчення питання". Це не більше, ніж лише слова, щоби відвернути увагу українців від своєї бездіяльності", – каже Оксана Сироїд.

Петро Порошенко заявляв, що "Україна веде переговори з країнами Євросоюзу про створення групи, яка повинна зупинити будівництво російського газопроводу "Північний потік-2". Петро Олексійович назвав проект нового газогону з Росії "абсолютно політикантським, який не має ніякої економічної складової, який намагається забрати з України бюджет, що дорівнює майже $3 млрд".

І це тоді, як ще на початку червня гарант Конституції України з приводу побудови газопроводу з Росії випромінював більше оптимізму. "Я вважаю, що "Північний Потік-2" вплине на українську економіку не сильно. Бо його не буде. Впевнений, що спільними зусиллями ми зможемо його зупинити", – запевняв Порошенко під час зустрічі зі студентами столичного університету ім. Шевченка.

Як розсварилися європейці з європейцями, та ще й з американцями

Очевидно, що говорячи про "спільні зусилля" президент мав на увазі якусь консолідовану сильну позицію країн Європи, які не в захваті від "Північного потоку-2. Інша річ, що про спробу організувати спільну з європейцями позицію проти експансії Росії наші владоможці говорять (нехай і голосно) лише тепер. Ніби сьогодні стало відомо про всі "газові" плани Москви, ніби не функціонує вже 7 років "Північний потік-1". Ніби для когось секрет, що Москва за всяку ціну намагатиметься не допустити посилення економіки України.

Однак, чи реально розраховувати на ефективну протидію Кремлеві, коли справа нового газопроводу засвідчила виразні протиріччя між державами ЄС?

Німеччина першою з європейських держав узгодила будівельну документацію "Північного потоку-2". Канцлер ФРН Ангела Меркель намагається займати ніби нейтральну позицію. Точніше, вона підтримує проект "Північний потік-2", але виступає проти припинення постачання російського газу до Європи через Україну. Прихильниками проекту вважаються Фінляндія і Швеція. Фіни погодили будівництво газогону у квітні, а шведи – на початку червня. На прибутки розраховують Франція та Німеччина, адже їхні компанії є акціонерами "Північного потоку-2".

Одним із найвпливовіших противників проекту є Данія. Ця держава все ще не дала офіційного дозволу на будівництво газопроводу. Прем’єр-міністр Данії Ларс Расмессен чітко заявив: дозволимо лише у випадку, якщо Росія гарантує продовження транзиту через Україну. Але чи довго маленькій Данії вдасться протистояти тискові Москви та її прибічників з Європи?

Різко виступають проти "Північного потоку-2" Польща і країни Балтії. Поляки, як і Україна, можуть втратити гроші за транзит російського газу до Німеччини, а Литва, Латвія та Естонія небезпідставно побоюються, що, отримавши прямий трубний доступ до Європи, Росія перестане з ними рахуватися взагалі.

Категорично проти будівництва "Північного потоку-2" і Сполучені Штати. Білий Дім погрожує санкціями учасникам цього проекту, насамперед акціонерам з Німеччини. Отож, є всі підстави робити висновок, що "Північний потік-2" створює не лише проблеми Україні, а й посилює напруження між державами ЄС і США. Не важко припустити, що у Кремлі від цього лише радісно потирають руки.

"Росія буде будувати газопровід незалежно від того, буде остаточно згода всіх країн, чи її не буде. Для Росії це не економічний проект, а геополітичний. І тому Москва все буде робити "нахрапом", у звичний для Кремля спосіб. І, на жаль, немає дипломатичних способів, якими можна було б цей процес зупинити, – вважає заступниця голови Верховної Ради України Оксана Сироїд. – З одного боку є "Газпром", а насправді це держава Росія. З іншого боку, контрагентами проекту "Північний потік" є не Євросоюз, навіть не європейські держави, а підприємства, компанії. Тобто, з одного боку, ми маємо глобальний, геополітичний інтерес Росії, а з іншого – приватний, корпоративний інтерес компаній, яким йдеться насамперед про прибуток. Росія дала можливість кожній з цих компаній бути економічно успішними. Комусь Москва дозволила брати участь у проекті "Північний потік-2", комусь надала право розробляти газові родовища на своїй території. Відтак відсутня глобальна суверенна енергія, яка могла би зупинити реалізацію проекту "Північний потік".

Попри невеселі перспективи стосовно можливості транзиту газу до Європи, Україні руки опускати однозначно не варто. Не беремося давати чіткі вказівки нашим високопосадовцям стосовно "рецептів" виходу з ситуації. Однак, дозволимо собі зауважити, що одних лише заяв і сподівань на партнерів з Європи, вочевидь, замало. Українська влада мусить врешті-решт робити реальні ефективні кроки, які доведуть, що використання нашої газотранспортної системи може бути економічно вигідним для Європи. Треба нарешті зацікавлювати інші держави спільно з Києвом керувати нашою ГТС та збільшувати видобуток українського газу.

Не впадати в абсолютний песимізм дозволяє і офіційна статистика, яка вказує, що навіть обидвох російських "Північних потоків" не вистачить, щоби забезпечити Європу російським газом. Обидва нові газогони з Ямалу можуть транспортувати до Росії не більше, ніж 110 мільярдів кубометрів природнього газу на рік. А до прикладу, у 2017 році держави ЄС сумарно спожили 194,4 мільярда кубометрів російського газу. Відтак, значну частину цієї стратегічної сировини Росія мала б ще у якийсь спосіб (а не лише у "північнопотоковий") на Захід доправляти. Чому б не через українську ГТС?

Але мабуть, щоби так було, мали б мудро попрацювати наші дипломати і урядовці. Це зараз все складається для Росії майже безперешкодно. Але вроджена немудра агресивність московитів може вплинути на зміну позиції держав, які зараз "Північний потік" палко підтримують. І такі можливості Києву не можна буде проґавити. Однак робити насправді треба "щось", а не лише продукувати заяви про "сподівання на підтримку".

Бо й справді, три мільярди американських доларів – це рівновартість нинішніх витрат щорічних України на оборону від тієї ж Росії. І не лише у цих грошах (хоча й величезних як для такої небагатої країни, як наша) справа. У 2019 році закінчується дія 10-річного договору про транзит російського газу до ЄС через українську газотранспортну систему. А вона є найпотужнішою у Європі і з найбільшою кількістю газосховищ. Якщо нашу ГТС не заповнювати газом, то, не виключено, що справдиться прогноз кремлівського пахолка Нікалая Азарова, який радив "порізати українську ГТС на металобрухт". Не хочеться вірити, що наші високопосадовці, які прийшли до влади після Революції Гідності, докладуться до втілення "вангувань" відверто антиукраїнського діяча, який спершу майстерно доводив Україну до краху, а по тому драпонув до рідної Московії.


Источник: 24 Канал - Все новости