Російські шпигуни-невдахи й рейтинг Путіна



Історія зі солсберським отруєнням набирає гостроти. Передовсім – для Росії. Пригоди отруювачів екс-полковника ГРУ Сергія Скрипаля – «фітнес-тренерів Руслана Боширова і Олександра Петрова» – стають чимраз захопливішими. Особливо після того, як було ідентифіковано особи обох «героїв Росії».

Тим часом шеф Кремля Володимир Путін виглядає щораз знервованішим. На прес-конференціях починає втрачати самоконтроль. Зрештою, його можна зрозуміти.

Отже, журналістам-розслідувачам з Bellingcat вдалося точно встановити особи обох солсберських отруювачів. Спершу було виявлено, що за псевдо «Руслан Боширов» ховається полковник ГРУ Анатолій Чепіга.

Що журналістам-розслідувачам вдалося з’ясувати про особу з таким українським прізвищем, як Чепіга? Досить багато, зокрема, що народився 1979 року в Амурській області, поблизу китайського кордону. Вступив до елітного Далекосхідного вищого загальновійськового командного училища в Благовіщенську, де готують офіцерів морської піхоти і підрозділів спецпризначення. Нині можна лише уявити собі, як нестерпно боляче було випускникові такого закладу брати на себе роль особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією під час інтерв’ю на каналі RT.

Встановлено, що Анатолій Чепіга служив у 14-й бригаді спецпризначення в Хабаровську. А це – одна з елітних частин під командуванням ГРУ. Вона брала активну участь, зокрема, в Чеченській війні.

Для нас же значно цікавішими є українські вояжі Чепіги. А тут він прославився, серед іншого, тим, що реалізовував наприкінці лютого 2014 року спецоперацію з перевезення тоді ще президента України Віктора Януковича до Росії.

Є підстави вважати, що Анатолій Чепіга й опісля відвідував близьку йому за кров’ю Україну. З високою часткою ймовірності журналісти-розслідувачі стверджують, що він, щонайменше, брав участь у захопленні військових і владних об’єктів на сході України навесні 2014 року.

Найімовірніше, Чепіга брав участь і в подальших диверсійних операціях на українській території, причому не лише на окупованій частині. Не дарма ж він на це вчився. Не дарма його 14-та бригада була помічена в ті часи поблизу кордону з Україною. Не так просто він отримав і найвищу нагороду з рук свого президента Путіна – орден «Герой Російської Федерації». Причому сталося це в грудні 2014 року.

Тепер пригадаємо, що сказав про «Петрова» і «Боширова» Владімір Путін, відповідаючи на запитання журналістів під час Східного економічного форуму у Владивостоці. Передовсім він запевнив, що це – «суто цивільні особи». А потім додав: «Ми, звичайно, подивилися, що це за люди, і знаємо, хто вони такі. Ми їх знайшли. Нічого там особливого і кримінального немає, запевняю вас».

У контексті того, що «Боширов» отримував з рук президента відзнаку «Герой Росії», ці слова вже звучать не просто як введення в оману світового співтовариства, а як реальне знущання. Зрештою, «Героя Росії» з путінських рук отримав і «Петров» (про котрого мова піде згодом), що робить це знущання удвічі мерзеннішим.

Складно зрозуміти: чи то очі Путіна затьмарила надмірна самовпевненість, що Заходу не вдасться виявити справжні особи диверсантів, чи то йому було байдуже – ну, збрехав то й збрехав?

Тим часом Bellingcat з’ясовує особу другого солсберського отруювача. «Олександр Петров» виявився військовим лікарем з Головного розвідувального управління Міноборони РФ Олександром Мішкіним.

Що нині відомо про нього? Народився того ж 1979 року, як і Чепіга, але не на південному сході, як той, а на північному заході Росії – у селі Лойга Архангельської області. Вступив до елітної Військово-медичної академії імені Кірова. Під час навчання його, найімовірніше, й завербувало ГРУ. Отримавши диплом, переїхав до Москви, де відбулося чудесне перетворення Мішкіна на «Петрова».

І Мішкіна не оминула «українська доля». Відомо, зокрема, що під час активної фази Євромайдану, у грудні 2013 року він приїздив сюди. Напевно, традиційно милувався шпилями золотоверхого Києва.

Щойно почув прізвище другого солсберського отруювача, зразу виринув з пам’яті радянський міні-серіал (як його назвали б нині) «Дні хірурга Мішкіна». Високопрофесійний, високоморальний, самовідданий лікар став тоді для мене ледь не живим символом цієї професії. Цю стрічку я дивився саме в той час, коли готувався до операції з видалення мигдалин, тож дуже хотів, аби оперував мене такий же хірург, як той, чий образ створив талановитий актор Олег Єфремов.

Що цікаво, хірурга Мішкіна в серіалі звали Євгеном, а того Мішкіна з ГРУ по батькові Євгенович. Прямо тобі батько з сином. Але якщо «батько» – це такий собі радянський варіант «Доктора Гауза», то «син» – це радше «Доктор Смерть».

Бо що робити людині з такою гуманною професією, як лікар, в операціях спецслужб з фізичного усунення опонентів? Хіба що стежити за тим, щоб зброя (у нашому випадку отруйна речовина «Новичок») якомога ефективніше вразила необхідні для такої справи внутрішні органи. Ну, ще можна пригадати в цьому контексті доктора Менґеле, котрий проводив вбивчі експерименти над в’язнями нацистських концтаборів.

Через сім десятиліть після завершення Другої світової війни в Росії все ще вітається діяльність місцевих «докторів Менґеле». Їх навіть нагороджують найвищими відзнаками. Як-от Олександра Мішкіна. До речі, його бабця була горда роботою сина, вона перед всім селом Лойга нахвалялася фотографією, де сам Путін вручає орден внучку Сашеньці. Про це дізналися журналісти з британської телерадіокомпанії ВВС й вирішили побалакати зі старенькою. Та вона несподівано безслідно зникла. Тому то й не вдалося ні її почути, ні знимки побачити.

Варто зазначити, що з викриттям Петрова-Мишкіна і Боширова-Чепіги цьогорічні провали російських спецслужб на Заході не завершилися. Ще в Нідерландах, як стало відомо нещодавно, впіймали чотирьох співробітників ГРУ. Вони намагалися вчинити хакерську атаку на Організацію із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), офіс якої розташований в Гаазі. А саме ОЗХЗ вивчала сумнозвісний «Новачок» і причетність Москви до хімічної атаки в Солсбері.

У Гаазі російські шпигуни діяли так непрофесійно, що до рук західних спецслужб потрапили додаткові докази для розслідування кремлівських хакерських атак. З’ясувалося, що російські агенти не стерли зі своїх ноутбуків слідів спроб проникнути в мережі Малайзії і Швейцарії, коли в цих країнах збирався Міжнародний олімпійських комітет для обговорення російського допінгового скандалу. Зайві докази отримано й у справі МН-17. І як після цього кремлівським завсідникам не нервувати?

«Приїхали якісь мужики й почали труїти бомжів у Великій Британії. Що за нісенітниця? Це вони що в очистці працюють чи що?» – це не бабця якась розповідала на базарі, це – президент Росії Путін прокоментував справу про отруєння Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в Солсбері, виступаючи на міжнародному енергетичному форумі в Москві. Чоловік явно втрачає контроль над своїми висловлюваннями, очевидно, відчуває, що далі буде лише гірше.

Люди не люблять, щоб ними керував невдаха. Акела промахнувся – значить час йому йти на відпочинок. Не дивно, що рейтинг російського лідера стрімко падає, як засвідчили опубліковані нещодавно результати опитування громадської думки, проведеного соціологічною організацією «Левада-центр». За рік рейтинг довіри до президента РФ серед росіян знизився на 20% – з 59 до 39%. Водночас майже удвічі зріс рейтинг недовіри – зі 7 до 13%.

А як уже мала вплинути викрита путінська брехня на західні суспільства? У Європі й США знову заговорили про необхідність посилювати санкції. Голосів тих, хто закликав до їхнього зняття, нині вже й не чути. Однак не варто сподіватися, що це якимось чином стримає Кремль від подальших диверсійних операцій.

Хто може знати, скільки операцій російських спецслужб пройшли вдало. А інколи навіть одна успішна акція ГРУ може вартувати сотні невдалих. Скажімо, якщо Кремлю вдасться змінити на лояльне до Росії керівництво в якійсь з ключових західних країн, спровокувати міграційну кризу, створити атмосферу страху чи апатії тощо.

От нещодавно стало відомо, що Росія відряджає своїх військовиків (зокрема й сумнозвісну «Приватну компанію Ваґнера») і важке озброєння до Лівії. Західні спецслужби висловлюють побоювання, що Кремль хоче створити там «другу Сирію». Головна його мета – спровокувати нову міграційну хвилю. Невже Захід і надалі лише бездіяльно спостерігатиме за цими зухвалими діями?


Источник: 24 Канал - Все новости