Геть від Москви: Що спільного у реклами Порошенка з казкою про козу-дерезу




Без Табу пояснює, в чому полягає векторна помилковість нового гасла політічної реклами Петра Порошенка «геть від Москви».

Передвиборча пора є ідеальною для пафосних промов, ефектних лозунгів та обіцянок миттєвого покращення. Цього разу, звісно, ніхто вже не стане пророчити завершення війни за кілька днів і не гарантуватиме, що пересічний військовий за день в зоні бойових дій отримуватиме чверть мінімальної зарплатні. Однак іноді політтехнологи настільки захоплюються добором ідеальної комбінації слів, що не бачать справжнього сенсу того чи іншого салогану.

Взяти хоча б риторику з передвиборчих білбордів Петра Порошенка. За інших позитивних задумів гасло «геть від Москви» змушує згадувати хіба що казку про козу-дерезу. Точніше, другу її частину, де заєць в ролі жертви окупанта аж до появи рака спостерігає за хазяйнуванням загарбника у власних володіннях. А в підсумку виявляється, що для перемоги над супостатом достатньо було спроби його налякати без жодних над зусиль. Не може пасивність бути запорукою успіху, погодьтеся.

Геть від Москви: Що спільного у реклами Порошенка з казкою про козу-дерезу - фото 158786

Український комуніст Микола Хвильовий - автор гасла "Геть від Москви"

Саме тому актуальніше гнати від себе усе московське. Адже не ми, а держава-агресор колись вторглася до сусідського простору та почала насаджувати нехарактерні для місцевих мову, побут та культуру. Досі вистачає людей, що дивуються україномовності сіл промислового Сходу на початку минулого століття. Та й більшість неприхованих представників п’ятої колони є або переселенцями з північно-східних країн, або їхніми нащадками, на що колись прямо натякав Євген Нищук.

Кого брати за приклад ідеального «генерального прибирання»? Схоже, що знову доведеться звертатися до країн Балтії. Аналогія видається дуже вдалою хоча б тому, що кожна з трьох республік з точки зору території та населення на фоні України виглядає немов рак проти зайця. Саме тому окремі експерти і не радять проводити паралелі: мовляв, два мільйони душ легше згуртувати проти спільного ворога, аніж сорок два. Проте деякі методи все ж варто брати на озброєння якомога скоріше.

Геть від Москви: Що спільного у реклами Порошенка з казкою про козу-дерезу - фото 158789

Естонія зуміла вирватись з пазурів Росії та реалізувати гасло Хвильового / Прійт Мюрк, ERR

В Естонії, скажімо, мовне питання давно не стоїть ребром. Відповідно до норм закону без досконалого володіння естонською людина навіть на роботу двірником чи касиром до супермаркету не влаштується. А про суспільно-політичну діяльність годі й говорити. Економіку перебудували так, аби мінімізувати соціальні виплати та стимулювати потік інвестицій з-за кордону. Покращення виявилося настільки вражаючим, що мешканці Таллінна вже кілька місяців поголовно користуються безкоштовним громадським транспортом без шкоди для державного бюджету. За умови сплати податків та постійного проживання у столиці, звісно ж.

У нас же ж все традиційно навпаки, за кращими канонами радянської “Перебудови” та копіювання московських реалій. Українською до пуття не володіють дві третини парламентарів, хоча за законом нардепи мають складати тест на знання мови. Тотальна російськомовність сфери обслуговування через це геть не дивує навіть за зростання попиту на протилежні явища. Інвестиційний клімат залишає бажати кращого через невпинне та несамовите бажання держави «кошмарити» бізнес, саме тому велика частина економіки країни лишається у тіні. Про транспортні колапси та вічні маніпуляції з вартістю проїзду дозвольте всує не згадувати.

При цьому ми з балтійцями маємо дивні спільні вади. Наприклад, надмірну довіру до так званих політичних емігрантів з РФ. Хоча й тут різниця у вагових категоріях є відчутною. Якщо на узбережжі Балтійського моря оселяються переважно майже не шкідливі персонажі на кшталт диванного «борця з поліцейською державою» Савви Терентьєва, то до України засилаються політичні пономарі класу «люкс». Одні мають на меті промивання мізків місцевого населення, інші неприховано займаються підготовкою будівництва «Малоросії 2.0». І з українським вже громадянством на відміну від Латвії, де вони в кращому випадку отримали б паспорт «чужинця».

Втім, кепкуючи з прорахунку президентських політтехнологів, не варто забувати про те, що майже всі інші кандидати взагалі мовчать про необхідність якщо не офіційного, то хоча б ментального розриву. Вони не обіцяють дати копняка фінансовим установам держави-агресора, не гарантують подальшого сприяння українізації на всіх рівнях, а війну на Донбасі згадують хіба в контексті «замирення» на умовах ворога. Порошенко та його оточення періодично пускаються берега, та при цьому намагаються оминати компромісні варіанти розвитку конфліктів. А дехто вже зараз готовий віддатися Кремлю чи то в прямому, чи то в переносному сенсі. Тому й працюють переважно на радянський за сутністю електорат.

Україна має бути собою. Без радянських пам’ятників та ворожих топонімів. Без Новинських та Богатирьових. Без Шехтманів та Максакових. Це проблеми, від яких не треба бігти геть – навпаки, їх треба позбавлятися із завзяттям собаки, що намагається скинути з себе якнайбільше бліх. Та й переглядати тут потрібно не лише гасла, а й методи. Бо не можна однією рукою підтримувати тріаду «мова – віра – армія», а іншою загрібати прибуток від автозаводу в Черкеську.

Естонія, Латвія та Литва бліх з себе скинути здебільшого змогли. І де вони зараз? Правильно, в європейській спільноті, до якої ми так прагнемо.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець


Источник: 24 Канал - Все новости