#ІнтерполНеНаш




Майже цілий тиждень поспіль російські (а за ними слідом і українські) ЗМІ буквально розривалися новинами про те, що новим керівником міжнародної поліцейської організації Інтерпол стане росіянин – Олександр Прокопчук.

Він з 2016 року є одним з віце-президентів цієї інституції. Підкреслювалося, що Прокопчук є "стовідсотково прохідним кандидатом", заздалегідь розбиралася по кісточках його біографія та "ліпився" страшний скандал, бо той Прокопчук є молодшим братом українського представника в ОБСЄ...

Сенсації не сталося. Президентом Інтерполу, принаймні, на наступні два роки стала людина, яка після вкрай сумнівного арешту та ще більш сумнівної відставки колишнього очільника цієї організації, китайця Мен Хонгвея виконувала його обов’язки – 57-річний кореєць Кім Чен Ян. Нагадаємо, що Мена чи то заарештували, а чи то банально викрали китайські силовики. Після цього проти нього було висунуте звинувачення в корупційних діях: він, мовляв, за гроші вилучав з інтерполівського розшуку китайських втікачів-корупціонерів. Якщо копнути, чомусь геть усі виявлялися політичними супротивниками діючого Президента КНР Сі Цзіньпіна.

Як відомо, ще з пару років тому уряд КНР проголосив курс на безжальну боротьбу з корупцією й з тієї пори раз за разом в Китаї потрапляють до в’язниці дуже великі "риби" – високопосадовці, провідники Комуністичної партії, генерали та керівники державних компаній. Вони отримують великі, почасти пожиттєві строки, а дехто й смертні вироки. От тільки, кажуть іноземні дослідники, так вже дивно виходить, що до числа цих викритих корупціонерів досі не потрапляв жоден з тих, хто підтримав свого часу Сі Цзіньпіна, коли той вперше висував свою кандидатуру на посаду Голови КНР. А от його супротивники чомусь уже майже всі або потрапили до буцегарні за якісь корупційні справи, або чкурнули світ за очі. Тих, хто чкурнув, Китай як слід розшукує через Інтерпол, чому не раз і не два допомагав китайський керівник цієї організації, пан Мен Хонгвей. Але, здається, й він виявився страшним корупціонером, тому його під час візиту до Пекіну заарештували, а його дружина, яка про цей візит чомусь нічого не знала, бігала до ліонської поліції із заявою, що її коханого чоловіка викрали терористи...

Просто з тюрми Мен Хонвей доправив до штаб-квартири Інтерполу в Страсбурзі свою заяву про звільнення за власним бажанням, після чого просто щез – де він перебуває та що з ним роблять, нікому не відомо...

Не сват, не брат, не родич...

Але повернемося до нового шефа Інтерполу. Аби запобігти повторенню історії про "брата-українця" Прокопчука, одразу пояснимо, що Кім Чен Ян – по-перше, походить з Південної, а не з Північної Кореї, а по-друге – не є родичем диктатора КНДР Кім Чен Ина. Просто так вже вийшло, що прізвище Кім на Корейському півострові – це все одно, що прізвище Сміт на Британських островах, Мюллер в Німеччині або, скажімо, Петренко в Україні – вкрай розповсюджене. Тож і тут зради не вийде.

Цей результат виборів – нормальний та цілком очікуваний. Кім зібрав в Дубаї, де проходила чергова конференція Інтерполу, абсолютну більшість голосів, а "стовідсотково прохідний" росіянин програв з великим рахунком (98 членів Генеральної асамблеї проголосували за Кіма й лише 64 – за Прокопчука). Правда кажучи, був "стовідсотково прохідним" виключно у вологих мріях російських ЗМІ та деяких їх українських колег, які зазвичай не втомлюють себе бодай більш-менш ретельним вивченням теми – просто копіпастять відповідні повідомлення з російської преси. Саме тому й виникають деякі нездорові сенсації, які потім обертаються пшиком.

"Лис у курятнику"

Втім, слід зазначити, що навколо кандидатури Прокопчука російські іно-ЗМІ підняли навіть в світі стільки галасу, що на нього повелися навіть деякі солідні європейські видання. Так, скажімо, в Німеччині його теж дехто називав "найімовірнішим кандидатом". Але в цілої низки країн з’явилися до цього найкращого деякі не найкращі питання.

Наприклад сенатори США, як республіканці, так і демократи, одностайно виступили проти самої можливості обрання Прокопчука. "Російський генерал-керівник міжнародної організації кримінальної поліції – це "лис у курятнику" – напряму зазначалося в зверненні, яке доправили одночасно Дональду Трампу та Генасамблеї Інтерполу четверо членів Сенату: республіканці Роджер Уіккер та Марко Рубіо, а також демократи Джин Шахін та Кріс Кунс.

Литва та Україна пообіцяли просто покинути Інтерпол, якщо раптом Прокопчука буде обрано головою. До цієї загрози приєдналася Велика Британія.

Американський адвокат Білл Браудер заявив, що разом із законодавцями США, ЄС та Великої Британії готує наразі проект зупинення діяльності в Інтерполі Росії, як такої.

Британська газета The Times нагадала, що ще влітку Сполучене Королівство разом із США ініціювали процедуру обмеження доступа Росії до бази даних Інтерполу через "систематичне зловживання Росією інструментами міжнародного розшуку (так званими "червоними повідомленнями"), вносячи туди політичних супротивників кремлівського режиму. Зокрема, ці маніпуляції постійно спрямовуються проти українських політиків: "у міжнародний розшук" потрапляв і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і екс-прем’єр Арсеній Яценюк (його дотепно звинуватили в тому, що він "вбивав російських солдатів у Чечні"), й Ігор Коломойський, і Валерій Гелетей, і начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко, й, звичайно ж, улюблений персонаж російських страшних казочок, Дмитро Ярош із своєю пекельною візитівкою...

Водночас, сама Росія аж ніяк не поспішає затримувати багатьох з тих, хто перебуває в міжнародному розшуку за ордерами Інтерполу. Так, скажімо, зовсім недавно на летовищі Нижнього Новгорода був затриманий та відпущений громадянин Узбекистана Руслан Бабаджанов – терориста, який воював за донбаських проросійських колабораціоністів та вбивав українців. На Батьківщині його звинувачують в найманстві, "світить" йому від 7 до 12 років. Але 26 жовтня Бабаджанова відпустили – в справу втрутилися депутати російської Держдуми. Ще один "хресник Інтерполу", російський нібито бізнесмен Алимжан Тохтахунов, більш відомий, як кримінальний "авторитет" Тайванчик, був у розшуку Інтерполом ще в 2003 році. Це не заважає йому спокійно жити в Росії та займатися чи то бізнесом, чи то кримінальними справами.

Країна-бандит

Таким чином, можна було з самого початку зрозуміти, що росіянин, попри будь-який галас будь-яких російських ЗМІ – "збитий льотчик", непрохідна кандидатура. Оскільки посада шефа Інтерполу – в багатьох аспектах символічна. Великі питання виникли вже тоді, коли на неї призначили китайця. Але КНР все ж таки вважається державою, яка більш-менш звикла дотримуватися міжнародних "правил гри" та продовжує бути хоч і супротивником, але здатним до переговорів. Путінська Росія же, бодай ще не цілком офіційно, але завоювала собі в світі репутацію "бєспрєдєльщіка": на будь-які угоди плює, робить те, що хоче та може, "кидає", ошукує та підставляє всіх, кого вважає за потрібне, й цілком щиро вважає, що нічого їй за те не може та, головне – не має бути. Це наочно можна було побачити навіть у зв’язку з виборами шефа Інтерполу: той же Білл Браудер, який заявив свій протест проти Прокопчука, терміново опинився... в базі даних Інтерполу з подачі Росії. Російська влада не знайшла нічого розумнішого, як звинуватити його в убивстві Магнитського. А Кремль вустами (або, може, вусами) путінського речника Дмітрія Пєскова заявив про "втручання США в процес виборів".

Інтерпол – одна з найважливіших в світі міжнародних організацій. Вона координує міжнародне співробітництво поліцій різних країн та займається обміном важливої, часто вельми "чутливої" інформації. Щоденна робота штаб-квартири Інтерполу в французькому Ліоні координується Генеральним секретарем. Цю посаду з 2014 року обіймає колишній віце-президент німецького федерального кримінального управління (Bundeskanzleramt або ж просто BKA) Юрген Шток. В свою чергу, президент керує Генеральною асамблеєю країн-членів Інтерполу (на останній конференції в Дубаї були присутні близько 1000 делегатів з 173 країн, а всього до Інтерполу входять 194 країни світу) та слідкує за роботою Генерального секретаріату. Сказати відверто, посада президента, виходить, не така значуща, як посада Генерального секретаря, але вона є й символічною, і важливою. Надто важливою, аби віддати її країні-бандиту.

А для України в цій історії полягає ще один, може, трохи несподіваний урок. А саме: не слід так вже сліпо довіряти опублікованим в пресі рейтингам кандидатів. Будь-яких. Пізніше виявляється, що стовідстково прохідні... еее... не проходять.


Источник: 24 Канал - Все новости