Шахтер не отпустил хавбека сборной Украины в топовый клуб из России




Інтерв’ю "Футбол 24" із 31-річним хавбеком Волині Денисом Кожановим, який відкрив у собі бомбардирські інстинкти і забив у новому сезоні Першої ліги вже 9 м’ячів.

"Панєнка"? Навіть не хочу пробувати"

– Денисе, як стартувала ваша відпустка?

– У мене вона розпочалася на тиждень раніше – я пропускав останню гру. Тепер планую поїхати кудись із сім’єю, щоб гарно відпочити. Улюблені екзотичні місця? Таких немає. Люблю щоразу відкривати для себе щось нове.

– Після першого кола Волинь посідає третю сходинку. Чи задоволена команда таким проміжним підсумком?

– Якщо порівнювати із попереднім сезоном, ми виступили, напевно, непогано. Якщо ж брати ті завдання, які ставляться у цьому розіграші, то третє місце не зовсім влаштовує. Десь трохи недопрацювали. Але якщо брати в цілому, то перше коло провели добре.

– Конкретне завдання Волині – вихід в УПЛ?

– Так. Перед нами конкретна ціль – вихід у Прем’єр-лігу.

– Волинь – у трійці Першої ліги, а ви – серед лідерів у реєстрі найкращих снайперів. У вашому активі вже 9 м’ячів. Особистий рекорд результативності?

– Можливо. Дай Боже, щоб мої голи приносили користь команді і вона підіймалася якомога вище.

кожанов

– Як можете пояснити свої голеадорські подвиги?

– Навіть не знаю, що сказати. У першу чергу, це – заслуга всієї команди. Маю на увазі і футболістів, і тренерський штаб. Завдяки всім цим людям я забив стільки м’ячів.

– Хто постачає вас найзручнішими передачами?

– Багато м’ячів я забив зі стандартів. А так… Що тут думати? Кожен футболіст Волині спроможний віддати зручну передачу. Не виділятиму когось конкретно.

– Ви реалізували п’ять 11-метрових ударів. Давно відкрили у собі талант пенальтиста?

– Я б не сказав, що це прямо-таки талант (Усміхається). Просто у якийсь момент став цьому компоненту приділяти більше часу на тренуваннях. Тренерський штаб мені довіряє, тож процес пішов.

– Гвардіола рекомендував підопічним ще перед ударом з 11-метрової позначки обирати кут воріт і нізащо не змінювати свого рішення. Ви дієте аналогічно?

– Так. Те, що замислив, намагаюся виконати. Тобто, обираю кут і пробиваю саме туди.

– "Панєнку" пробували?

– Ні. Навіть не хочу пробувати (Сміється).

"Йшов на тренування – зустрів Кварцяного"

– Свого часу ви грали пліч-о-пліч з Андрієм Тлумаком у Карпатах, а тепер він є вашим наставником. Як це – підпорядковуватися колишньому одноклубнику?

– Скажу, що з ним мені дуже комфортно. Тлумак із самісінького початку хотів мене бачити в цій команді. Жодних проблем немає. Він – молодий та амбіційний тренер, який ставить конкретні цілі перед собою і командою.

– Упродовж десятиліть Волинь очолював суперепатажний Віталій Кварцяний. А як у роздягальні поводиться Тлумак? Наскільки кардинальною є різниця у методах цих тренерів?

– У роздягальні Тлумак дуже спокійний і врівноважений. Старається не кричати, а підказувати грамотно. Ну а на полі, звичайно, може і прикрикнути – емоції.

– У цьому сезоні до України із Польщі повернувся Младен Бартуловіч. Серйозно підсилив Волинь?

– Безперечно. Такі футболісти лише підсилюють колектив. Младен – досвідчений чоловік, який багато років провів на футбольному полі. Прийшов, забив гол, роздав гольові передачі…

– Відкриваємо склад Волині: Кожанов, Сімінін, Горопевшек, Неділько, Неплях, Герасимюк, Бартуловіч… Дуже досвідчена команда. За яке місце вона могла б поборотися у цьому сезоні УПЛ?

– Думаю, ми боролися б за першу шістку.

кожанов

– А ще за Волинь виступає іранський хавбек Сіаваш Хагназарі. Чим дивує цей екзотичний легіонер?

– Дуже хороший футболіст – технічний, нестандартний. Я також спершу думав, що іранець виділятиметься якимись своїми оригінальними поглядами чи традиціями, але він такий же, як ми – абсолютно нормальний.

– Дух Кварцяного вже вивітрився із роздягальні, чи Віталій Володимирович продовжує туди навідуватись?

– (Усміхається) Після матчів він ще не заходив. Але прямуючи на тренування, я кілька разів його зустрічав, ми поспілкувалися. Дуже цікава людина.

"Хотів довести Маркевичу, що я – не якесь фуфло". Неймовірна історія футболіста, який громив Лужного в карти, забивав голи на замовлення і став героєм книги Кварцяного

– Нудьгує за активною тренерською діяльністю?

– Я цього, в принципі, не помітив. Але, напевно, нудьгує. Тренер завжди буде тренером, йому постійно кортітиме залишатися при справах. Думаю, Кварцяний скучає за тренерською діяльністю.

– У Волині є ще одна цікава персона – генеральний директор Євгенія Жуховицька. Наскільки тонко вона розуміється у футболі?

– Поки що не було можливості поспілкуватися з нею грунтовно. Але чув від одноклубників, що вона – дуже досвідчений і грамотний спеціаліст.

"У Шахтарі сказали: ти не продаєшся"

– До переходу у Волинь ви грали за Верес, який "легким движением руки" трансформувався у Львів. Як ви сприйняли ці різкі зміни?

– Для мене це не стало несподіванкою. То такий цікавий клуб, де може відбутися усе, що завгодно.

– Метаморфози Вереса співпали із вашим відходом…

– Я просто хотів піти. Прийняв чітке рішення, обговорив його із керівництвом. Мені пропонували залишитися, але я сказав їм чесно і прямо: хочу змінити клуб. І буквально через тиждень я зустрівся з Андрієм Богдановичем (Тлумаком, – Футбол 24). На той момент я мав пропозиції від клубів Прем’єр-ліги, але варіант із Волинню мені імпонував найбільше.

– Прагнення покинути Верес пов’язане із загадковою історією отруєння команди перед матчем проти Шахтаря?

– Я не знаю, що тоді відбулося. Прокаталися автобусом туди-назад, вилетіли в день матчу і ледве встигли на гру. Що це було – я не знаю. Ви запитайте керівників клубу – вони вам розкажуть краще.

"Динамо тут ні при чому, як і роковини смерті Лобановського". Гендиректор Вереса Андрій Паньків – про ситуацію навколо матчу із Шахтарем

– Опишіть свій фізичний та моральний стан після такої одіссеї уздовж всієї України…

– А як ви думаєте? Я свої "галики" побачив тільки на третій день. По-перше, це фізично важко – проїхати автобусом понад 2 тисячі кілометрів. А потім ще й літаком. По-друге, психологічно непросто – не розумієш, що відбувається. Отруєння? Можливо, таки отруєння. І після цього ще й виходити на гру із Шахтарем.

– Без шансів?

– Не те що без шансів… Ми непогано провели цей матч. На морально-вольових якостях.

кожанов

– До 2016-го правами на вас володів Шахтар. Упродовж 11 років ви провели лише один (!!!) матч за "гірників" у чемпіонаті України. І все ж з вами не поспішали прощатися. Як ви думаєте, чому?

– Справа в тому, що у мене із Шахтарем були довготривалі контракти. Коли до закінчення контракту залишалося 2-3 роки, клуб укладав нову угоду. Це могло б не тривати так довго – мене хотів придбати певний клуб, але у Шахтарі сказали: ти не продаєшся.

– Чи були у вас реальні шанси пробитися в першу команду "гірників"?

– Скажімо так: у той час це було надзвичайно важко. Самі розумієте, що попереду грали, в основному, бразильці. Мені одразу дали зрозуміти: буде краще, якщо шукатиму варіанти з орендою. Звісно, я міг залишитися у Шахтарі, спокійно сидіти. Але мені хотілося грати.

– Воробей, Бєлік, Фомін – усі в один голос розповідають про палку любов Луческу до бразильських легіонерів Шахтаря. Ви також у цьому пересвідчилися?

– Звичайно. Пріоритет надавався бразильцям. Якщо ти – українець, отже матимеш дуже-дуже мало шансів.

"Бажаю Кононову успіхів у Спартаку"

– Про хороше… Найкращий період своєї кар’єри ви провели у Карпатах?

– Без сумніву! Матчі проти Галатасарая, Борусії… Завжди повний стадіон. Прекрасна атмосфера не тільки на матчах, а й на вулицях Львова, коли тебе впізнають на кожному кроці, хочуть поспілкуватися, сфотографуватись із тобою. Це було щось надзвичайне! Вважаю, ми тоді для Карпат зробили чимало.

– Камбек проти Галатасарая чи перестрілка із Борусією Д? Який матч відклався у пам’яті яскравіше?

– Обидва матчі – по-своєму хороші. Успіх проти Галатасарая був хороший ще й тим, що після цього ми вийшли в груповий етап Ліги Європи. Борусія – перший тур. Ми поступалися, потім вели в рахунку, але зрештою програли. Справжні "гойдалки". Емоції важко описати словами.

– До речі, саме ви забили Дортмунду третій м’яч, вивівши Карпати вперед – 3:2…

– Андрій Богданович (Тлумак, – Футбол 24) віддав мені тоді гольову передачу (Усміхається). Таке не забувається. Це один із найбільш важливих голів у моїй кар’єрі.

– Хто із тодішніх гравців Борусії справив на вас найкрутіше враження?

– У тому матчі мені дуже сподобався Кагава, а також молодий Гьотце – його тільки почали підпускати до основного складу. Борусія мала потужний склад: Барріос, Лєвандовскі, Шахін. Усі гравці – дуже високого рівня.

– Карпати поступилися – 3:4. Як почувалася команда у роздягальні? Що сказав Кононов?

– Усі прекрасно розуміли, що ми, насамперед, набираємося досвіду. При рахунку 3:2 Карпати могли засушити гру. Навіть при 3:3 можна було це зробити і не програти. Але ми хотіли перемогти, що й зіграло з нами злий жарт. Кононов був дещо засмучений, але швидко оговтався і сказав, що ми провели дуже гідний матч.

– Зараз Олег Георгійович очолив московський Спартак, перед тим попрацювавши ще й в Ахматі – за гроші Кадирова. Ви не розчарувались у цьому тренері, зважаючи на російську агресію щодо України?

– Я не можу судити Кононова – це його право і вибір. Для мене він залишився прекрасною людиною і хорошим тренером. Таким його і запам’ятаю – з великою вдячністю за можливість попрацювати разом. Багато у нього почерпнув для себе. Хочу побажати Олегу Георгійовичу успіхів у Спартаку.

– Помічником Кононова став Сергій Кузнєцов, ваш колишній одноклубник. Підтримуєте контакти?

– Ні. Востаннє спілкувалися дуже давно.

– А як щодо Михайла Кополовця? Людина-оркестр, все-таки… Який із приколів Міші пригадується насамперед?

– Ох, їх було настільки багато, що важко зупинитися на якомусь одному (Сміється). Веселий хлопець. З ним ніколи не буває скучно. Він створював чудову і смішну атмосферу в колективі. Думаю, що Мішу ніхто і ніколи не забуде.

– Зараз Кополовець став спортивним директором Миная. Вас у свою команду ще не запрошував?

– Ні-ні, мені туди ще зарано (Усміхається).

"Побачив снайперів і усвідомив: буде біда"

– У той період, коли Росія захоплювала Крим, ви були гравцем Севастополя. Розкажіть про свої емоції. Коли ви зрозуміли, що це – кінець?

– Мій контракт якраз завершувався – залишалося кілька місяців. Спочатку, чесно кажучи, не вірилося, що все це відбувається насправді. Коли вивозив автомобілем свою сім’ю із Криму, проїхав практично увесь півострів. І от на межі з материковою частиною України побачив снайперів, оцих всіх "зелених чоловічків", які виходили з автоматами із кукурудзи. Чесно кажучи, було страшнувато. Ось тоді я усвідомив: буде біда.

– У Криму залишився хтось із ваших друзів?

– Ні.

– Усі виїхали?

– Так, усі виїхали при першій можливості.

– До речі, у російські клуби вас ніколи не запрошували?

– Був один варіант – ще до початку війни. Але, як я вже розповідав, Шахтар мене не відпустив.

– Який клуб хотів вас бачити?

– Краснодар.

– Єдиний іноземний клуб у вашому досьє – молдовська Дачія. Але ви там, якщо не помиляюся, затримались лише на кілька тижнів. Чому так сталося?

– Я туди їхав, щоб пограти у єврокубках. Але Дачія вилетіла практично одразу – після двох матчів. Довелося попрощатись із ними. Чемпіонат Молдови мене не цікавив.

кожанов

– Щороку українських футболістів за кордоном стає все більше. Бельгія, Польща, Туреччина, величезний десант – в Угорщині. Вам би хотілося повторити їхній шлях?

– Не знаю. Хіба що за умови, якщо надійде дійсно серйозне запрошення. А їхати туди лише заради того, щоб їхати… Я не бачу у цьому ніякого сенсу. Для мене краще – грати у себе вдома, поруч із сім’єю. Якщо їдеш за кордон, повинен бути на 2-3 голови вищим від тамтешніх гравців. Як показує досвід, далеко не всім українським футболістам це вдається. Багато хто повертається після 2-3 років, а вдома про них вже всі забули. Це складно.

– У 2010-11 роках ви провели 4 матчі за національну збірну України. У якому поєдинку проявили себе найкраще?

– Я провів на полі не так вже й багато часу. По-моєму, найкращим був домашній матч з Узбекистаном (Кожанов відіграв другий тайм спарингу, а Україна перемогла – 2:0, – Футбол 24). Достатньо часу отримав проти Франції, але ми зіграли дуже погано (поразка у товариському матчі – 1:4, – Футбол 24). В інших матчах мав по кілька хвилин.

– Вам – 31 рік. Шанси повернутися у збірну ще є?

– У збірній України вистачає талановитої перспективної молоді, яка зростає з кожним матчем. Через 2-3 роки матимемо дуже хорошу команду. Якщо зумію привернути увагу тренерського штабу – буду тільки радий. Якщо не зумію – сидітиму перед телевізором і вболіватиму за наших хлопців.

Сторінка автора у Facebook


Источник: 24 Канал - Все новости